Лекція №18, П-31, Методика

 

Лекція 18. Навчання лексичного матеріалу.

Активний, пасивний і потенціальний словниковий запас

 Знання іноземної мови асоціюється із знанням слів, в той час як володіння мовою — з лексичними навичками, які саме й забезпечують функціонування лексики у спілкуванні.

Лексичні навички. Отже, лексичні навички слід розглядати як найважливіший і невід'ємний компонент змісту навчання іноземної мови, а їх формування саме і є метою навчання лексичного матеріалу.

Лексичний аспект спілкування має певні особливості, які полегшують засвоєння, і такі, що його утруднюють.

Полегшує засвоєння лексики. До перших відноситься зв'язок лексики із змістом комунікації, на що спрямована увага комунікантів. Це сприяє концентрації їх уваги і врешті-решт — засвоєнню лексичного матеріалу.

Утруднює засвоєння лексики. До других відноситься практично невичерпний запас лексики будь-якої західноєвропейської і також великі труднощі засвоєння іншомовної лексики, що пов'язані з формою слова (звуковою, графічною, граматичною), його значенням/значеннями, характером сполучуваності з іншими словами, вживанням слів, а також розходженням зі словами рідної мови.

Необхідність тривалої роботи над лексикою. Викладене дозволяє зробити висновок про необхідність тривалої і трудомісткої роботи з метою засвоєння іншомовної лексики, яка передбачає як безперервне накопичення і розширення словникового запасу, так і оперування  ним у різних видах МД — аудіюванні, говорінні, читанні та письмі.        

Відбір лексичного мінімуму. Умови навчання в середніх навчальних закладах і насамперед недостатня кількість уроків та обмежена тематика викликають необхідність відбору лексичного мінімуму, що має відповідати цілям і змісту навчання іноземних мов у певному типі навчального закладу.

У шкільному лексичному мінімумі, так само, як і в граматичному, розрізняють активний мінімум і пасивний мінімум.

Активний лексичний  мінімум — це той лексичний матеріал, яким учні повинні користуватися для вираження своїх думок в усній та письмовій формі, а також розуміти думки інших людей при аудіюванні та читанні.

 Пасивний лексичний мінімум — це та лексика, яку учні мають лише розуміти при сприйманні чужих думок в усній формі (при аудіюванні) та письмовій формі (при читанні).

Відбір лексичних мінімумів проводиться укладачами програм та авторами підручників,  які й визначають кількість лексичних одиниць та їх віднесення до активного або пасивного мінімуму. Вчитель має справу лише з результатами відбору, працюючи згідно з вимогами чинної програми та з певним підруч­ником.                                             

Лексичний мінімум для окремого класу. Конкретні кількісні дані про активний і пасивний мінімуми для різних класів, що наводяться у програмі, не слід вважати достатньо науково обгрунто­ваними та остаточними, бо вони безпосередньо пов'язані з умовами навчання, що весь час змінюються, а також з цілями і змістом навчання (співвідношенням видів МД, тематикою, конкретним підручником і т.п.).

Одиницею навчання лексичного матеріалу є лексична одиниця. (ЛО), яка може бути

Словом - beautiful

сталим словосполученням -  by no means, the root of the trouble

 навіть так званим "готовим" реченням (тобто таким, що не змінюється у мовленні) - How do you do?

Основними критеріями відбору лексичних мінімумів є такі:

Основні критерії відбору лексики.

сполучува­ність, тобто здатність ЛО поєднуватися з іншими одиницями у мовленні;

семантична цінність, тобто висловлювання за допомогою ЛО важливих понять з різних сфер людської діяльності, у тому числі й тих, що визначені програмою і представлені в конкретному підручнику;

стилістична необмеже­ність (перевага не надається жодному із стилів мовлення).

Додаткові критерії відбору лексики.

У зв'язку з тим, що слів, які відповідають даним критеріям, надзвичайно багато, що перевищує кількісні можливості словника-мінімуму, до них застосовують ще й деякі додаткові: частотності, багатозначності, словотворчої та стройової здатності. Чим вищі показники слова за цими критеріями, тим цінніші вони для процесу навчання іноземної мови і тим скоріше вони мають бути включені до словника-мінімуму.

Активний і пасивний словниковий запас утворюють так званий

наявний або реальний словник, який служить основою для формування потенціального словника. На відміну від наявного словника, що включає знайомі ЛО, які учні вживають для вираження своїх думок або для сприймання і розуміння думок інших людей,

потенціальний словник складають ті незнайомі слова, про значення яких читач / слухач може здогадатись, зустрівшись з ними при читанні / аудіюванні.

До потенціального словника відносяться:

1) інтернаціональні слова, подібні за звучанням і / або написанням до слів рідної мови; film, revolution, constitution, class

2) похідні  та складні слова, що складаються з відомих учням компонентів; read – reader, write- writer

3) конвертовані слова; excuse - to excuse,  export – to export

4) нові значення відомих багатозначних слів; go,

5) слова, про значення яких учні можуть здогадатися за контекстом.

За даними деяких досліджень, словник, що забезпечує розуміння при читанні та аудіюванні, за рахунок потенціального словника може збільшитися у 5-6 разів.

Центральною ланкою в роботі над засвоєнням лексичного матеріалу є  формування лексичних навичок. За визначенням С.Ф. Шатілова, “лексичні  мовленнєві навички – це навички інтуїтивно-правильного утворення, вживання і розуміння іншомовної лексики на основі мовленнєвих лексичних зв’язків між слухо-мовленнєвомоторною і графічною формами слова і його значенням, а також зв’язків між словами іноземної  мови”.

Лексична правильність мовлення визначається сталістю лексичних мовленнєвих навичок.

Види навичок. Беручи до уваги різні пласти лексичного матеріалу та рецептивний чи продуктивний характер відповідного виду МД, необхідно сформувати такі види навичок:

репродуктивні лексичні навички, тобто навички правильного вживання ЛО активного мінімуму в говорінні та письмі згідно із ситуацією спілкування і метою комунікації, що передбачає  оволодіння такими операціями:

Лексичні операції. виклик ЛО з довготривалої пам’яті, зовнішньо мовленнєве відтворення ЛО у потоці мовлення;

миттєве сполучення даної одиниці з іншими словами, що створюють синтагму і фразу за правилами лексичної сполучуваності;

рецептивні лексичні навички, тобто навички розпізнавання і розуміння ЛО активного і пасивного мінімумів при читанні та аудіюванні,

навички обґрунтованої здогадки про значення ЛО, що відносяться до потенційного словника при читанні та аудіюванні;

навички користування різними видами словників (двомовних, одномовних, фразеологічних, тематичних, країнознавчих).

 Процес засвоєння лексичного матеріалу

У процесі засвоєння лексичного матеріалу (так само як і граматичного) можна виділити:

Етапи.

1) етап ознайомлення учнів з новим ЛО – семантизація ЛО;

2) етап автоматизації дій учнів з новими ЛО, де розрізняють

 а) автоматизацію на рівні словоформи, вільного сполучення та фрази/речення,

б) автоматизацію на понадфразовому рівні – діалогічної або монологічної єдності.

Далі здійснюється удосконалення дій учнів з ЛО і як результат – ситуативне вживання засвоєних ЛО при висловлюванні своїх думок в усній формі (говоріння) та письмовій формі (письмо), а також контекстне розуміння ЛО при читанні та аудіюванні. Тут ми маємо справу з мовленнєвими вміннями, які ґрунтуються на навичках, у тому числі й лексичних, іншими словами, лексичні навички мають функціонувати в мовленнєвих уміннях.