Д-11, Англійська мова в сімейному колі, 20.10.2023

Навчання мовленнєвого матеріалу. Навчання дошкільників аудіювання та говоріння.

1. Навчання аудіювання

До оволодіння усним мовленням належить вміння розуміти мовлення інших людей та вміння висловлювати свої думки іноземною мовою. Говоріння та аудіювання – дві взаємопов’язані сторони усного мовлення.

Фази слухання та говоріння у спілкуванні змінюють одна одну. Аудіювання – це не лише сприймання повідомлення, а й підготовка у внутрішньому мовленні зворотної реакції на почуте. Отож аудіювання готує говоріння, а говоріння допомагає формувати сприйняття мовлення на слух.

Аудіювання на початковому етапі навчання англійської мови є і метою, і засобом навчання. Оволодіння аудіюванням дає не лише можливість реалізувати цілі навчання, допомагає дітям порозумітися засобами англійської мови, а й формує у них уміння уважно слухати, розуміти висловлювання рідною мовою, у широкому сенсі виховує культуру слухання, розвиває пам’ять, зокрема слухову. Аудіювання є надійним засобом навчання мови, сприяє оволодінню її звуковою стороною, фонемним складом, інтонацією. У свою чергу, через засоби аудіювання засвоюються лексика та граматичні структури.

Розрізняють два види аудіювання: з повним розумінням та з розумінням основного змісту почутого. Для раннього етапу навчання можна застосовувати лише аудіювання з повним розумінням.

Навчаючи дітей аудіювання, педагог має розв’язувати такі завдання:

1) вчити сприймати і розуміти на слух одиниці мовлення (фонеми, словосполучення, мікротексти);

2) формувати аудитивні навички та уміння.

Під час оволодіння аудіюванням діти часто стикаються зі значними труднощами. Оскільки аудіювання – це внутрішня діяльність, яка не піддається спостереженням, то слід поступово формувати механізм аудіювання мовленнєвих одиниць різних рівнів – від фонеми до слова, від слова до словосполучення, від словосполучення до фрази чи речення.

Аудіювання на рівні мікротексту належить до віддаленіших етапів навчання. Речення у такому тексті мають об’єднуватись семантично-комунікативною ознакою.

Перед початком навчання аудіювання слід продумати послідовність його реалізації. Педагог повинен:

1. Дібрати матеріал для аудіювання.

2. Вибрати форму подачі дібраного матеріалу.

3. Дібрати опори, що полегшать процес сприймання (наочність, міміка, жести, інтонація тощо).

4. Визначити кількість подачі матеріалу.

5. Обрати форму контролю.

Новий навчальний матеріал презентується на занятті введення нового матеріалу. Перший етап заняття відводиться аудіюванню. Протягом 2-5 хв діти зосереджено слухають казкову (проблемну) історію, яку розігрує перед ними учитель. Як правило, ця історія охоплює від 4-х до 10-ти речень (залежно від порядку циклу). Її змістом є сюжет, пов’язаний із пригодами казкових персонажів, ролі яких виконують самі діти під керівництвом Королеви казки, а роль Королеви виконує педагог. Перед початком подачі нового матеріалу (особливо на перших заняттях) діти слухають виступ пані Вимови з її дресированими звірятами. Слухання ізольованих звуків та слів у виконанні звірят допомагає налаштувати механізм сприймання дітей на складніший матеріал. Далі розгортається подача нового матеріалу.

Наприклад, заняття з теми «Будинок. Меблі». Учитель говорить: «До нас з Африки прилетів папуга. Він розмовляє англійською мовою. Послухаймо, що він каже: «Му name is Parrot. I live in Africa. I am five.»». Учитель продовжує: «Діти, папузі дуже сподобався наш будиночок. От що він каже: «І see the window». (Учитель жестами показує: «І» – я, «see» – бачу, «window» – вікно.) «I see the door (двері)». «І see the ceiling (стелю)». «І see the floor (підлогу)».

Перший вислів не перекладається. Темп мовлення педагога природний (100-120 слів на хвилину). За другим висловом педагог тричі повторює кожну фразу і перекладає її, темп можна уповільнити, але слова не розтягувати, а подовжити тривал ість пауз. Як і під час першого вислову, педагог користується опорами для семантизації нового тексту. Наприкінці етапу введення педагог запитує дітей, що вони зрозуміли.

Наступний етап – розучування, під час якого діти мають можливість прослухати матеріал втретє і знову повторити почуте. Четвертий вислів буде проговорюватися під час «Музичного сеансу», коли діти знову почують матеріал, але без перекладу при звучанні легкої інструментальної музики.

Пропонується використовувати для аудіювання фабульні тексти (казки), які завжди привертають увагу дітей. Ці тексти характеризуються невеликими обсягами, стійкістю сюжету, простотою, елементарністю. Їх слід супроводжувати яскравими ілюстраціями. В ілюстраціях до фабульних текстів співвідношення зорового і звукового рядів на початку має бути приблизно однаковим (один до одного). Ілюстрації є важливим засобом семантизації поряд із перекладом.

Для аудіювання важливо добирати матеріал, записаний носіями мови. Це можуть бути вірші, лічилки, пісні, короткі історії. Необхідно забезпечити слухання такого матеріалу з перших занять.

Зазвичай мовлення у звукозапису сприймати важче, тому форма подачі має викликати у дітей позитивні емоції: запис приємної музики, голосів тварин і птахів. З метою наближення умов формування аудитивних навичок до природних можна використовувати відеозапис мультфільмів і дитячих фільмів, казок.

Контроль розуміння почутого може проводитися за допомогою таких засобів:

1. Малюнки, іграшки. Педагог називає дітям пари слів, а діти показують малюнок (іграшку) із зображенням почутого:

2. Слова «yes», «nо». Педагог демонструє ляльку, яка гуляє, і говорить: «Alice is walking». Діти відповідають: «Yes». Потім педагог садить ляльку і говорить: «Alice is running». Діти відповідають: «No».

3. Виконання наказів педагога. Педагог каже: «Jump (run, walk)». Діти виконують.

2. Навчання говоріння

На відміну від аудіювання, говоріння є продуктивним видом мовленнєвої діяльності, коли людина висловлює свої думки або передає думки інших людей в усній (письмовій) формі. Говоріння – складний процес, який разом з аудіюванням дозволяє здійснити усне вербальне спілкування. Усне мовлення містить такі компоненти, як мотив, мета, засіб, умови.

Під час дошкільного навчання англійської мови насамперед слід подбати про те, щоб у дитини з’явилося бажання спілкуватися іноземною мовою (мотив). Це стане можливим за умови організації на заняттях нових для дітей ігор, у які можна гратися лише засобами іноземної мови. Після того як у дитини виникне бажання гратися, а звідси – щось повідомити, відповісти на запитання (мовленнєва дія), чи бажання виконати чиєсь прохання, сформульоване іноземною мовою (немовленнєва дія), у дитини виникає мотив як потреба реалізації цього бажання. Метою говоріння у кожному випадку є очікуваний результат: слово, речення (стверджувальне, запитальне), кілька пов’язаних між собою речень (опис, повідомлення тощо), тобто мовленнєва дія. Щоб висловити думку мовою, необхідно вибрати слова, які зберігаються у пам’яті (процес аналізу) і об’єднати їх у висловлювання (процес синтезу). Отже, дитині необхідно знайти мовні засоби, щоб включитися у процес спілкування.

У процесі вибору засобів спілкування можна:

1) вибрати із пам’яті готові до вживання одиниці мовлення. Наприклад: «Where do you live? Come in. Yes, he has.»;

2) «добудовувати», конструювати, трансформувати, комбінувати з того, що зберігається у пам’яті. Наприклад, до готової фрази «І see» можна додати «а teddy-bear».

На вибір слів впливають суть завдання, стосунки між співрозмовниками, риси характеру співрозмовника, життєвий досвід тощо.

Після того як мовні засоби знайдено, відбувається зовнішнє оформлення висловлювання, його проголошення.

Навчання говоріння – тривалий складний процес, вимагає багато зусиль як від педагога, так і від дитини. Таке навчання значною мірою ускладнюється тим, що хоча дітям притаманна природна мотивація говоріння, на жаль, у них немає необхідних засобів говоріння іноземною мовою (малий запас слів, погане знання граматики), що призводить до деякого розчарування. Але завдання педагога – підтримати інтерес дітей до вивчення англійської мови шляхом організації цікавих для дітей ігор.

Зв’язне мовлення виступає у двох формах: діалогічній та монологічній.

Діалог – це процес мовленнєвої взаємодії двох учасників спілкування. Якщо у процесі комунікації бере участь більше ніж дві особи, то це називають полілогом. У межах комунікативного акту кожен з учасників по черзі виступає як слухач і мовець.

 

Діалогічному мовленню притаманні такі функції:

1) запит інформації – повідомлення інформації;

2) пропозиція (прохання, наказ, порада) – прийняття (неприйняття) пропозиції;

3) обмін думками, враженнями;

4) взаємопереконання (обґрунтування думки).

У процесі навчання дітей діалогічне мовлення частіше обмежується першими двома функціями. Будь-який діалог складається з окремих взаємопов’язаних висловлювань (реплік). Сукупність взаємопов’язаних реплік є діалогічною єдністю.

Звісно, спілкування дітей на заняттях з англійської мови може здійснюватись на вдумливо дібраному мінімізованому матеріалі обсягом у кілька речень. Діалогічне мовлення може складатися з окремих неповних речень, супроводжуватись мімікою, жестами.

Методисти розрізняють два основні підходи до навчання діалогічного мовлення. Перший, коли навчання починається зі слухання діалогу-зразка з його подальшим варіюванням, створенням власних діалогів у аналогічних ситуаціях спілкування. Другий – передбачає шлях від засвоєння спочатку елементів діалогу (реплік) до самостійної побудови діалогу на основі комунікативної ситуації, хоча такий підхід не виключає прослуховування діалогу – зразка загалом. Доцільнішим використовувати перший підхід.

Процес навчання діалогічного мовлення складається з кількох етапів.

Перший етап – ознайомлення з реплікою і реакцією на неї у складі діалогу-зразка (формування рецептивних навичок діалогічного мовлення).

Другий етап – засвоєння репліки і реакції на неї та оволодіння ними (формування рецептивно-репродуктивних навичок діалогічного мовлення).

Третій етап – оволодіння діалогом-зразком (формування рецептивно- репродуктивних навичок і вмінь діалогового мовлення).

Четвертий етап – складання і продукування власних мікродіалогів у типових ситуаціях спілкування (формування продуктивних навичок і вмінь діалогічного мовлення).

Кожному етапові відповідає своя система вправ:

I група вправ – рецептивні ігрові.

Цей тип вправ має місце під час етапу введення діалогу-зразка на першому занятті підциклу. Учитель ознайомлює дітей із діалогом, діти уважно слухають. На наступному етапі заняття діти разом з учителем розучують репліки діалогу.

II група вправ – репродуктивні ігрові.

Цей тип вправ використовується під час другого заняття підциклу. Діти слідом за педагогом вчаться відтворювати репліки діалогу. Використовуються різна наочність, екстра- та паралінгвістичні засоби, рухи, ігри «Коти м’яч», «Снігова куля», «Хоровод», «Луна», «Потяг», «Рухомі шеренги» та ін. Перед початком проведення ігор педагог інструктує дітей: «Повторюйте все, що я кажу», сам проговорює репліку, а діти повторюють за ним. Наприклад, педагог говорить: «Where do you live?» – і котить м’яч дитині та повторює: «Where do you live?». Вправи виконуються у режимах «учитель – діти», «учитель – одна дитина».

III група вправ – ігрові вправи рецептивно-репродуктивного характеру.

Цей тип вправ виконується, як правило, на третьому занятті підциклу. Педагог вимовляє репліку, а діти – реакцію на неї. Можна використовувати ігри «Коти м’яч», «Живі шеренги», «Снігова куля», які, на відміну від попередніх із тією самою назвою, ускладнюються тим, що діти не повторюють за вчителем репліку, а відповідають на неї. Перед початком проведення ігор педагог інструктує: «Я запитую: «Де ти живеш?», а ти відповідай: «Я живу в ...». Після виконання таких вправ можна перейти до сюжетно-рольових ігор. Педагог каже: «Я – поліцейський, ви – власники автомобілів». Я запитую: «Де ви живете? Where do you live?, ви відповідаєте: «І live in ...». Діти їздять по кімнатах на уявних машинах. Policeman: «Where do you live?». A driver: «I live in...».

IV група вправ – продуктивні (творчі) ігрові вправи.

Це найскладніший тип вправ. У запропонованих ситуаціях спілкування діти мають самі створити діалоги за аналогією до діалога-зразка, уведеного на першому занятті підциклу і репліки якого розучувались на другому і третьому заняттях. Ігрові вправи цього типу організовуються під час четвертого заняття підциклу. Педагог пропонує ігрову комунікативну ситуацію, а діти самостійно реалізовують спілкування, звісно, за допомогою вчителя.

Наприклад, педагог каже: «Діти, ви всі будете автомобілістами, а Саша – поліцейським. Ми одягнемо Саші шапку з надписом «Police», а ви візьміть у руки ось ці рулі і будете їздити. Саша запитуватиме: «What is you name?», «Where do you live?», а ви відповідайте: «Му name is...», «I live in...».

Педагог має володіти великим терпінням і оптимізмом, щоб добитися результату в навчанні говоріння, зокрема діалогічного мовлення. Щоб реалізувати діяльність говоріння, у дітей мають бути мовленнєві навички (автоматизми) – вимовні (артикуляційні та інтонаційні), лексичні та граматичні.

Ці навички у сукупності складають операційний рівень говоріння як уміння. Проте ця сукупність ще не є власне умінням тому, що уміння не можна звести до простої суми елементів, з яких воно складається. Уміння має свої власні якості: цілісність, продуктивність, самостійність, динамічність, інтегрованість.

Крім мовленнєвих умінь, слід розвивати у дітей власне комунікативні уміння, тобто уміння спілкуватись. Адже дитина може відчувати труднощі не лише в оволодінні іноземною мовою, а й у соціально-психологічних стосунках із вихователем, учителем, іншими дітьми. Дитина і рада б заговорити, та їй заважає психологічний бар’єр. Тут допомагає використання ролей-масок, які дають змогу корегувати сором’язливість, нерішучість та формувати впевненість, розкутість.

Одночасно з розвитком діалогічного мовлення дітей спонукають до складання невеликих розповідей, тобто розвивають монологічне мовлення.

Монологічне мовлення – смислове, розгорнуте висловлювання, яке забезпечує спілкування та взаєморозуміння людей. Монолог передбачає висловлювання однієї особи. Існують різні види монологу: опис, розповідь, міркування, переказ.

Навчання монологічного мовлення не менш складне, ніж навчання діалогічного, бо це пояснюється віковими та індивідуальними особливостями дітей. Потрібно уникати ситуацій, коли дитину просять щось розповісти про себе, товариша тощо, описати картинку (ляльку) тощо англійською мовою поза ігровим (казковим) контекстом. Часто батьки скаржаться, що діти нічого не можуть розповісти англійською мовою на їхнє прохання. Педагог має пояснити батькам, що для дитини заняття з англійської мови – цікава гра, і, якби мама чи тато погралися з дитиною разом, тоді б і проявилися знання і вміння.

Звісно, монологічне мовлення дітей не має рис, притаманних мовленню дорослого: однонаправленості, зв’язності, тематичності, контекстуальності, безперервності, послідовності, логічності. Та й розміри висловлювання рідко перевершують три-чотири фрази.

Для розвитку умінь монологічного мовлення організовуються ігрові вправи, як правило, на четвертому занятті підциклу і під час занять при завершенні вивчення теми загалом. Відповідно до кожної теми педагог пропонує дітям ігри.

Тема 1 «Знайомство». Педагог каже: «Діти, до нас завітала Аліса з Країни Чудес. От що вона розповідає про себе: «Му name is Alice. 1 live in England. I am Six». А що ви можете розповісти їй про себе? Аліса приготувала для вас подарунки та цікаві історії». Дитина розповідає про себе й отримує прапорець (листівку тощо).

Тема 2 «Моя сім’я». Педагог каже: «Діти, сьогодні я отримала листа від крихітки Ру з Австралії. Він розповідає про свою сім’ю. А ось і фото: «І have a mother, a father, a sister. My mother’s name is Kenga, my father’s name is Ken. My sister’s name is Кі». Напишемо Ру звукового листа і надішлемо його до Австралії» (можна записати аудіо листа дітей).

Тема 3 «Тварини і птахи». Педагог каже: «Діти, влаштуємо великий зоопарк. Кожний із вас доглядатиме за твариною чи птахом. Розкажіть, про кого ви піклуєтесь. «І have a cock. It is big. It is good».

Тема 4 «Їжа». Педагог говорить: «Діти, кожен із вас – власник магазину чи продавець на ринку. Розкажіть, що ви маєте. «І have a shop. I have milk, bread, butter».

Тема 5 «Іграшки. День народження». Педагог запитує у дітей: «Що ви подаруєте на день народження віслючку Іа?» Діти висловлюють свої варіанти: «This is a balloon. It is big. It is red».

Тема 6 «Робочий день. Частини тіла». Педагог каже: «Діти, сьогодні ми летимо в Космос. Але візьмемо тих, хто гарно поводиться протягом дня. Що ви робите вдень? «І wash my face, hands. I eat bread. I play».

Тема 7 «Будинок. Меблі». Педагог розповідає: «Діти, чарівник Смарагдового міста побудував для діток нашої групи великий палац. Ви зможете мешкати в одній із кімнат, якщо скажете, що ви бачите в ній». Діти описують кімнату. «І see a window. I see a door. This is a table. This is a chair».

Тема 8 «Пори року. Одяг». Педагог розповідає: «Лялька іде сьогодні на прогулянку. Але на вулиці дощ і холодно. Скажіть, що лялька має одягти для такої погоди? «І have a coat, a hat, boots. I put on trousers, socks».

На цьому ж занятті діти змагаються у конкурсах на краще виконання пісні, вірша, які вони вивчили раніше.

Крім мовної та мовленнєвої компетенції, важливою складовою у формуванні іншомовної комунікативної компетенції є соціокультурна компетенція, формування якої також обов’язково має відбуватися на заняттях з англійської мови. Викликаючи інтерес дітей до мови як засобу спілкування, необхідно розвивати інтерес до мови як скарбниці культури. Тому до змісту навчального матеріалу з англійської мови обов’язково слід використовувати матеріал країнознавчого, національно-культурного характеру, зокрема такий, що має виховне значення.

Елементами соціокультурного компонента змісту мають стати малі форми дитячого фольклору: віршики, пісеньки, лічилки, ігри, казочки тощо. Такий матеріал сприяє реалізації соціокультурного компонента навчання, допомагає формувати артикуляційні, інтонаційні, лексико-граматичні навички та вміння, передбачені програмою, позитивно впливає на мотиваційну та емоційну сферу особистості.

Залежно від методичного завдання окремого етапу навчання іноземної мови, малі форми дитячого фольклору можна використовувати:

• на етапах введення матеріалу;

• як фонетичну зарядку після засвоєння матеріалу дітьми;

• як засіб розрядки у середині та наприкінці заняття, коли дітям потрібен відпочинок.

Педагогу варто дотримуватись такої послідовності роботи з цим матеріалом:

• розповідь про основний зміст твору (вірша, пісні, фізкультурної паузи);

• прослуховування твору вперше, без перекладу;

• прослуховування твору вдруге з порядковим перекладом;

• розучування твору з використанням різних засобів (наочності, екстра- та паралінгвістичних засобів тощо).

На наступних заняттях розучується матеріал. Педагог на свій розсуд дозує введення цього матеріалу так, щоб діти не були перевантажені. Крім того, на першому занятті підциклу вводиться твір, а розучується він протягом наступних трьох занять із подальшим повторенням протягом четвертого циклу.

Як правило, в умовах штучного білінгвізму діти краще розвивають свої здібності до вивчення іноземної мови у складі групи однолітків.

Цей досвід можна використовувати при навчанні однієї або двох дітей у сім’ї. Специфіка полягає в тому, що в цьому випадку складніше застосовувати рухливі види роботи. Педагог повинен підготувати для навчання однієї дитини спеціальні настільні ігри. Для неї виготовляються мальовані чи змайстровані ляльки – персонажі англійських та американських мультфільмів, казок народів світу, малюються декорації для кожної теми і підциклів її вивчення, добираються іграшки, малюнки, картки. І тоді пропоновані у розробках змісту занять для групи дітей ігри та вправи розігруються на столі чи килимку з однією дитиною.

Змістовий модуль №1

1. Загальна та спеціальні методики іноземної мови.
2. Мета і завдання навчання дошкільників.
3. Охарактеризуйте принципи комунікативної спрямованості та організації особистісного спілкування, урахування рідної мови, свідомості, зацікавленості та активності.
4. Структура змісту дошкільного навчання.
5. Охарактеризуйте перекладні та прямі методи. Поясніть, який метод вам сподобався найбільше і чому.
6. Навчання фонетичного матеріалу. Наведіть приклад скоромовки на звук, не характерний для української мови.
7. Навчання аудіювання. Наведіть приклад тексту для аудіювання для дошкільників.