Д-11, Англійська мова в сімейному колі, 06.10.2023

Навчання фонетичного матеріалу.

1. Формування навичок і вмінь у процесі навчання

Повідомлення і засвоєння дітьми мовних (фонетичних, лексичних, граматичних) знань саме собою не забезпечує сформованості умінь спілкуватися засобами іноземної мови. Щоб це стало можливим, потрібно насамперед сформувати у дітей англомовні навички.

Навички – це дії, складові частини яких під час формування стають автоматичними. Навички – психічні новоутворення, які характеризуються автоматизованістю, стійкістю, гнучкістю, відсутністю напруження і швидкої стомлюваності. При наявності мовленнєвих навичок комунікативна діяльність відбувається швидше і продуктивніше.

Формуються навички на основі застосування знань про відповідний спосіб дії шляхом цілеспрямованих планомірних вправлянь. Навички є потрібними компонентами уміння.

Автоматизованість – одна з найголовніших якостей будь-якої навички. Вона передбачає швидке виконання операцій, цілісність, плавність, послаблення напруження.

Знання і навички нерозривно пов’язані між собою. Розрізняють:

1) фонетичні знання та рецептивні слухові навички і продуктивні вимовні навички;

2) лексичні знання та рецептивні лексичні навички і продуктивні лексичні навички;

3) граматичні знання та рецептивні граматичні навички і продуктивні граматичні навички.

Процес перетворення знань на певну навичку складний і тривалий. Педагогові недостатньо повідомити дітям і домогтися, щоб вони запам’ятали, що «an apple» – це яблуко, а «а nut» – горіх. Слід виконати багато ігрових вправ, щоб, по-перше, чуючи кожне з цих слів, діти безпомилково впізнавали їх серед потоку інших іншомовних слів (сформованість фонетичної та лексичної рецептивних навичок); по-друге, щоб діти могли самостійно використовувати у комунікативній діяльності ці слова, не вдаючись до перекладу з рідної мови на англійську чи навпаки, у грі, приміром: «Магазин», «День народження» та ін. (сформованість фонетичної та лексичної продуктивних навичок).

Ще складнішим є процес формування граматичних навичок. Дитина спочатку навчається сприймати звуковий образ граматичної структури серед потоку іншомовного мовлення (рецептивна навичка). Наприклад, «Put a doll» («Поклади ляльку»). Після цього під час гри дитина має пригадати і дібрати необхідну структуру і вимовити її (продуктивна навичка). Наприклад, гра «Накриваємо на стіл». Педагог каже: «Сьогодні день народження Вінні-Пуха. Накриємо святковий стіл. Одна дитина говоритиме, що робити, решта – виконуватимуть дію». Дитина відповідає: «Таке a plate! Put a plate!».

Після того, як у дитини сформуються знання та навички, на їх основі будуть формуватися уміння. Уміння визначаються як здатність належно виконувати певні дії. Уміння засноване на доцільному використанні набутих знань і навичок. Методика навчання іноземної мови розрізняє уміння з аудіювання (рецептивне), говоріння (продуктивне), читання (рецептивне), письма (продуктивне).

Під час дошкільного навчання реально формувати лише перші дві групи умінь. Кожне уміння опирається на свою групу навичок. Навчаючи дітей англійської мови, потрібно дбати про поетапне формування навичок, а надалі – відповідних умінь. Цьому сприяє поетапно-концентроване вивчення матеріалу. На занятті введення матеріалу формуються рецептивні мовленнєві навички, на наступному занятті – продуктивні, на третьому і четвертому заняттях підциклу формуються відповідні мовленнєві уміння.

Зазвичай такий поділ мети занять умовний. Не варто сподіватися, що формування навичок і вмінь у всіх дітей відбуватиметься одночасно. Педагог, крім колективних форм навчання, повинен використовувати різні види індивідуальної роботи з дітьми, які з тих чи інших причин не засвоюють програмового матеріалу.

2. Навчання основ фонетики

Мова як засіб спілкування виникла та існує передусім як звукова система, і володіння її звуковою основою є важливою умовою спілкування. Фонеми (звуки мови) і просодеми (елементи інтонацій-модулювання голосу за силою, висотою, темпом, тембром) складають матерію мови. Засвоюючи мову, дитина спочатку засвоює матерію мови (фонеми, просодеми), а відтак на фонетичній основі – лексику і граматику. Навички вимови забезпечують нормальне функціонування усіх видів мовленнєвої діяльності.

Тому під час реалізації практичної мети навчання англійської мови на перший план виступає завдання: озброїти дітей навичками вимови звуків та основними інтонаційними структурами мови. Це вимагає від педагога хорошого володіння артикуляцією кожного звука англійської мови, інтонацією, з якою вимовляються різні типи речень, і методикою навчання цього дітей.

Підготовчий етап дошкільного навчання англійської мови, вікові особливості не дозволяють досягнути безпомилковості та автентичності вимови дітей. Тому вимоги до вимови дітей визначаються, виходячи з принципу апроксимації (наближення до правильної вимови). Для цього обсяг фонетичного матеріалу обмежується ознайомленням із вимовою звуків, звукосполучень, наголосом та основними інтонаційними моделями (інтонемами) простих речень.

Гнучкість артикуляційного апарату дітей дає їм змогу імітувати англомовні звуки і звукосполучення. Тому і вимову звуків, і інтонацію речень діти засвоюють завдяки імітації. Самостійному вживанню мовленнєвих одиниць має передувати їх розуміння на слух, що відповідає психолінгвістичним закономірностям навчання мовлення. Для дітей повторення почутого є природною потребою, і якщо воно спрямовується в заданому руслі, то може стати свідомим та ефективним.

Педагог має також знати, що, незважаючи на сприйнятливість слухового та артикуляційного апарату дітей до нового, лише частина з них здатна засвоїти хорошу вимову в умовах, коли природного мовного середовища немає. Частина дітей соромиться говорити інакше, бо звикла розмовляти рідною мовою. Крім того, існують такі особливості дитячої особистості, які не дають змоги покладатись на автоматичне досягнення позитивного результату під час стихійного засвоєння іноземної мови без занурення в іншомовну дійсність. Тому для розвитку мовних здібностей дітей, що сприятимуть створенню міцної бази для наступного вивчення іноземної мови у школі, треба дотримуватись науково обґрунтованої системи навчання основ фонетики.

Розвиваючи фонематичний слух дітей, педагог має стежити за тим, щоб вони навчилися слухати і розрізняти звуки та звукосполучення, виділяти окремі слова, інтонаційно-смислові групи слів, уповільнювати та пришвидшувати темп мовлення, а також відрізняти правильну вимову від неправильної у мовленні своїх товаришів.

При навчанні дітей фонетики англійської мови використовують спеціальні методичні принципи: комунікативної спрямованості навчання фонетики, свідомого опанування фонетичним матеріалом, порівняльного аналізу фонетичних явищ англійської та рідної мови (артикуляція звуків, наголос у словах, реченнях, вимова звукосполучень тощо), розвитку фонематичного слуху (міжмовного чуття), оцінки виразності мови (інтонаційне сприймання), послідовності введення матеріалу і навчання за зразками педагога, навчання вимови літературного британського варіанта англійської мови без засвоєння фонетичних особливостей інших варіантів вимови.

Закономірності раннього навчання і спеціальні принципи дошкільного вивчення фонетичного матеріалу вимагають, по-перше, щоб робота над вимовою була підпорядкована оволодінню дітьми мовленнєвими вміннями і навичками. Тобто формування слухових і артикуляційних навичок має здійснюватися на словах і зразках спілкування, які діти вчаться вживати у мовленні на цей час. Робота над вимовою має бути не самоціллю, а об’єднуватись з іншими видами роботи на основі певного мовленнєвого матеріалу. Наприклад, якщо сьогодні діти вивчають структури: «This is ...», «Who is this?» та лексику: «a mother», «а father», «а sister», «а brother», то відповідно має тренуватися вимова звуків [z; h; f; a; t; r].

По-друге, усвідомлене оволодіння вимовою має будуватися з урахуванням особливостей звукового складу англійської і рідної мови. Г. Рогова, І. Верещагіна, 3. Нікітенко пропонують усі звуки англійської мови, порівняно з рідною для дітей, поділити на підгрупи.

1. Звуки, які майже однакові у вимові й не вимагають спеціального навчання, що засвоюються дітьми шляхом переносу: [m; b; s; z; g].

2. Звуки, які дещо відрізняються від аналогічних у рідній мові [t; d; n; l; е; р; к] і тому вимагають корекції. Педагог має показати дітям, у чому відмінності звуків англійської та рідної мови і як треба вимовляти англійські.

3. Звуки, які не зустрічаються у рідній мові [w; h; ð; ou; θ; ŋ; æ]. Тому вони вимагають більш поширеного пояснення артикуляції.

По-третє, варто зважати й на те, що на початку вивчення англійської мови діти вже оволоділи звуковими засобами рідної мови. Тому типовою помилкою україномовних дітей є недотримування довготи голосних в англійській мові, позаяк у рідній – довгота не має смислорозрізнювального характеру. Це вимагає цілеспрямовано вчити дітей відмінності між звуками [і:- і] [u:-u] [о:-о] [a:- Λ], а також між такими звуками [s-θ]; [z-ð]; [w-v];  [n- ŋ].

По-четверте, процес навчання вимови має бути компонентом ігрової діяльності дітей на заняттях. Робота над формуванням слухових та артикуляційних навичок у дітей має проводитися на спеціальному етапі заняття – ігровій фонетичній зарядці. В її основу слід покласти звуконаслідування з цікавими і захоплюючими сюжетами. З. Нікітенко пропонує вводити в такі ігри спеціального персонажа – веселого пана Язичка – Mr. Tongue. Інші методисти пропонують використовувати Клоуна (Clown) з цирку чи імітацію різних звуків, що оточують нас: як цокає годинник (tick-tock); як ми задуваємо свічку – округлюємо губи і кажемо [w w w]; як здуваємо пір’їнку [р р р]. Пропонуємо розучувати вимову з пані Вимовою (Miss Pronunciation) та її дресированими англомовними звірятами.

О. Негневицька, А. Шахнарович, З. Нікітенко, Т. Полонська пропонують спеціальну систему вправ для тренування вимови:

1. Вправи на тренування у сприйнятті й вимові звуків і слів, зразків спілкування.

2. Вправи на розвиток фонематичного слуху.

Серед вправ першої групи розрізняються такі, де користуються прийомами для свідомої чи несвідомої імітації.

Свідома імітація вимагає пояснення правил вимови: куди поставити кінчик язика, яке положення губ тощо.

Несвідома імітація – повторення за вчителем. Наприклад: як гарчить песик? – [r r r]; їдемо в потязі: [t t t].

Вправи другої групи містять: а) вправи на диференціацію звуків, слів, зразків спілкування на слух; б) вправи на звуковий аналіз. З. Нікітенко пропонує виконувати їх в ігровій формі. Приміром, учитель каже: «До нас у кімнату залетіли комарики [z z z z z] і бджілки [ð ð ð]. Хто хоче бути комариком, вимовляйте [z z z z z], А ви будете бджілками, повторюйте [ð ð ð]. А тепер скажіть, які звуки вимовляють комарики, а які бджілки у цих словах: «mother, father, is, plays»? Повторюйте їх за мною».

Т. Полонська пропонує на цьому етапі роботи над вимовою використовувати спеціальні музичні вправи, що ознайомлюють дітей з особливостями звуків у їх музичному вираженні (висота, тривалість, тембр, сила).

Добре готують дітей до фонетичного аналізу слова виконання вправ типу:

1. Послухати низку звуків і підняти руку (чи плеснути у долоні), коли почується потрібний звук.

2. Послухати слова і сказати, у яких із них чути звук, що вивчається (гра «Де сховався звук?»).

3. Вимовити звук, а потім слово з цим звуком.

4. Послухати вимову двох звуків і сказати, який із них англійський, який – український.

5. Вимовити англійський звук і порівняти його з українським [r-р]. Навести приклади слова з тим чи іншим звуком.

Матеріали для роботи над фонетичними засобами спілкування містяться в римівках, пісеньках, лічилках. Хорошим дидактичним матеріалом є різні дидактичні ігри, диски із записами казок, які містять слова, цікаві за фонетичними правилами.

Під час навчання діти ознайомлюються з основними компонентами інтонації англійської мови, а саме: мелодією, фразовим та логічним наголосом, паузацією при нормальному темпі мовлення.

Метою навчання інтонації є формування основ рецептивних ритмічно- інтонаційних навичок в аудіюванні та продуктивних ритмічно-інтонаційних навичок у говорінні. На відміну від слуховимовних (артикуляційних) навичок, які є мовленнєвомоторними, інтонаційні навички є мовленнєвими. Вони визначаються тим, із ким ми розмовляємо, де перебуваємо, який комунікативний намір здійснюємо за допомогою інтонації.

Для навчання інтонаційних моделей (спадного, висхідного тону), як і під час навчання звуків, використовуються вправи на рецепцію та репродукцію. Але це у дошкільному навчанні дітей є не самоціллю, а виступає компонентом навчання мовного матеріалу кожного заняття. Наприклад, директор цирку запитує дресировану мавпочку: «Сап you dance?». Мавпочка відповідає: «Yes, I can. I can dance».

Робота над інтонацією має тривати при виконанні комунікативних ігрових вправ у говорінні й аудіюванні, бо інтонаційну модель можна вживати (розуміти) лише під час спілкування.

Оцінюючи мовлення дітей, педагог має враховувати і корегувати лише суттєві фонологічні помилки (тобто ті, що впливають на зміст). Фонетичні помилки (тобто ті, що впливають на якість звучання) відповідно до принципу апроксимації не мають братися до уваги.

Педагог має обов’язково похвалити тих дітей, які намагаються правильно імітувати звуки та інтонацію англійської мови, однак не протиставляти їх тим дітям, які з певних причин ще погано володіють вимовою.