Д-11, Англійська мова в сімейному колі, 29.09.2023

Форми організації дошкільного навчання іноземної мови

1. Специфіка використання гри при навчанні

Специфіка навчання англійської мови визначається тим, що в дітей мають бути сформовані елементарні навички усного мовлення мовою, потреба оволодіння якою для спілкування дітям не зрозуміла. Окрім того, навчальна діяльність має здійснюватися за умови, коли дитині взагалі, через вікові особливості, протягом заняття важко утримувати у свідомості поставлені навчальні завдання. Тому в основу технології навчання дітей англійської мови мають бути покладені характерна для них зацікавленість не результатом, а процесом діяльності, прагнення реалізовувати цю діяльність у грі з дорослими та ровесниками, вже сформовані уміння будувати ігрову діяльність у загальному темпі й ритмі.

Для навчання дітей англійської мови мають використовуватися форми і методи, які базуються на використанні різноманітних компонентів ігрової діяльності водночас з виконанням різноманітиш вправ і таких прийомів, як запитання, демонстрація різноманітної наочності, вказівка, пояснення тощо. Характерним для поведінки дітей на заняттях має бути їх активна ігрова та операційна діяльність.

Специфіка застосування ігрових методів і вправ при навчанні дітей англійської мови передусім полягає в тому, що на заняттях педагог постійно відіграє роль режисера-організатора і ведучого ігрової діяльності. Він враховує уже набутий дітьми досвід участі у сюжетно-рольових, театралізованих іграх, іграх із правилами (дидактичних, рухливих, музичних, народних, розвивальних, комп’ютерних тощо). Це є важливим чинником того, що оптимально використовується час заняття, діти без особливих ускладнень усвідомлюють зміст, творчий задум, роль, сюжет, рольові дії, правила, рольові та організаційні стосунки, інші ознаки гри, краще розуміють навчальні завдання. Цим запобігається перетворення заняття на гру-розвагу.

Зрозуміло, що провідним методом на заняттях виступає дидактична гра з розвитку англійського мовлення дітей на основі елементарної лексики дитячого спілкування, у якій дії дітей регулюються ігровими завданнями та ігровими правилами.

Дидактичні ігри покликані своїм змістом здійснювати навчання, нести в собі навчальні завдання, розв’язання яких має реалізовуватися засобами активної, захоплюючої ігрової діяльності.

Другою особливістю дидактичних ігор є насиченість навчання емоційно- пізнавальним змістом, що відповідає самій природі дитини. Дидактична гра виступає стимулятором мовленнєвої активності, змушує говорити навіть мовчазних і сором’язливих дітей.

Усе це допомагає сформувати в дітей потрібні мовленнєві уміння і навички, уникнути їх фізичного та інтелектуального перевантаження, сприяє засвоєнню мовного матеріалу в ситуаціях, які близькі до реальних. На заняттях за основу ігрового сюжету береться життєвий досвід, конкретна діяльність із предметами-іграшками, дії в ігрових ситуаціях, імпровізація дітей. Розв’язання дидактичних завдань має бути пов’язане з виконанням предметної діяльності, рухів, мовленням, тренуванням вимови, слуханням музики, співом, екстра- та паралінгвістичними діями.

Модельною схемою кожного заняття має бути уявна ігрова ситуація в повному, розгорнутому вигляді, що охоплює всю тривалість заняття. Керівництво ігровою діяльністю дітей передбачає ознайомлення зі змістом та правилами гри, особливостями контролю за виконанням ігрових навчальних завдань. Потреба дотримування цих вимог та необхідність урізноманітнювати види ігрової діяльності дітей стала причиною запровадження у навчальному процесі певним чином стандартизованих підходів до здійснення ігрової діяльності на заняттях.

Така стандартизація може бути запозичена з досвіду інтенсивного навчання іноземної мови. Уже на перших заняттях з англійської мови дітям пропонується обрати роль казкового героя. Це можуть бути або герої англійських казок та мультфільмів, або казок народів світу (Івасик-Телесик, Подоляночка, Попелюшка і Принц, Мальвіна і Буратіно та ін.).

Упродовж усіх занять дитина в різних ситуаціях спілкування виконує цю роль, хоча при бажанні може поміняти її на іншу. На занятті дитина виконує ігрові ситуативні та фізичні дії від імені казкового персонажу, адже кожному з них знайдеться роль при розігруванні уявних ситуацій «У магазині», «У лісі», «У кімнаті», «На подвір’ї», «У зоопарку» та ін. Щоб одноманітність, хай і різних за тематикою, але подібних за структурою діяльності комбінованих занять, не набридла дітям, вивчення кожної підтеми циклу програмового матеріалу доцільно проводити на заняттях введення, тренування та застосування практики спілкування. Кожне з цих занять має свою ігрову структуру, що забезпечує не лише більшу зацікавленість, а й кращу практичну підготовку дітей до спілкування англійською мовою.

Така система дидактичних ігор дає змогу педагогові на заняттях менше відволікатися на ознайомлення із загальними правилами ігрової діяльності, витрачати час на повідомлення додаткової інформації щодо організації гри, а дітям, виступаючи під маскою казкового персонажа, діяти впевненіше, сміливіше, не боятися помилитися, виявляти винахідливість, пошук необхідних для мовленнєвої діяльності мовних засобів.

На заняттях з англійської мови діти постійно перебувають в умовах уявної ігрової мовленнєвої ситуації. Під час гри має місце активне сприймання, здійснення різноманітних розумових операцій: аналізу, синтезу, запам’ятовування, відтворення, порівняння, пошуку аналогії, комбінування, узагальнення тощо. Ігрова діяльність вимагає активності, зосередженості, уваги, точності та швидкості нагадування, адекватного використання як англійської, так і рідної мови. З урахуванням характеру пам’яті та сприймання дітей усе це вимагає створення на заняттях необхідного предметно-іграшкового середовища.

Кімната для занять з англійської мови має бути відповідно обладнана та умебльована. Слід відвести достатньо місця для проведення рухливих ігор, розігрування театралізованих вистав. Відмінність занять з англійської мови від інших занять у дитячому садку передбачає мобільність усього інтер’єру для перетворення його на різні зони ігрової діяльності та спілкування.

Позаяк кожний підцикл занять починається певним ігровим сюжетом (мандрівка, прийом гостей та ін.), не варто всаджувати дітей за столи. Заняття доцільно проводити на килимі. На пересувних столиках чи килимку педагог швидко може розмістити декорації, що допоможе викликати у дітей бажання взяти участь у цікавому дійстві. Створювати особливу атмосферу заняття допоможуть макети, вивіски різного розміру (хатинка в лісі, кафе, цирк та ін.); шапочки-маски казкових героїв, костюми вчителя і дітей (лікаря, міліціонера, продавця та ін.); ігрові набори (іграшковий посуд, меблі, зоопарк, ферма та ін.); іграшки, малюнки. Бажано, щоб усе необхідне було розміщено у спеціальній шафі. Педагогові знадобляться магнітна дошка, де буде закріплюватись необхідна наочність (сонечко, місяць, зорі, зображення пані Ночі та ін.). На вікнах мають бути штори, щоб за потреби затемнювати кімнату.

Ноутбук чи телефон зручніше розміщувати на пересувному столику-каталці. Епізодичне використання технічних засобів навчання вимагає подбати про дотримання техніки безпеки – унеможливлення враження дітей електричним струмом, забезпечення засобами пожежогасіння тощо.

Використовуючи гру як провідну форму діяльності дітей на заняттях англійської мови, педагог-організатор має передбачити:

• чи захочуть діти гратися у пропоновану їм гру, і що має бути зроблено для того, щоб їм захотілося це робити;

• якими ігровими прийомами у сюжет гри будуть вводитися нові лексично- граматичні структури, фонетичний та мовленнєвий матеріал, здійснюватися їх вивчення, тренування й застосування;

• які навички і вміння мають відпрацьовуватися;

• які вправи і в якій послідовності доцільно включити в гру для формування умінь і навичок;

• чи будуть створені умови для розмірковування дітей, чим буде попереджено зведення заняття до репродуктивної імітації;

• як буде дотримано вимогу забезпечення систематичності та регулярності використання ігор та ігрових вправ.

У методиці дошкільної освіти є різні підходи до класифікації ігор. Ігри доцільно класифікувати:

1) за кількісним складом учасників;

2) за характером та формою поведінки учасників;

3) за метою та завданням навчання.

За кількісним складом учасників ігри можуть виконуватися фронтально одразу усім колективом дітей, підгрупами чи парами. На заняттях уведення програмового матеріалу і тренування переважають фронтальні ігри, на етапах практичного застосування сформованих умінь і навичок – виконання завдань у складі підгрупи або парами.

За характером та формою поведінки учасників ігри можна класифікувати на:

1) ігри-маніпуляції з предметами (м’ячем, іграшками, ляльками, іграшковим посудом та меблями, лото, доміно, малюнками, картками, натуральними предметами тощо);

2) ігри, пов’язані з рухами, фізичними діями («Хоровод», «Потяг», стрибки, біг, ходьба та ін.);

3) ігри-змагання (у парах, групах, командах);

4) рольові ігри на основі уявних та реальних ситуацій («У лікаря», «День народження», «У магазині» та ін.).

Згідно з метою та завданнями навчання дидактичні ігри поділяються на:

1) мовні (фонетичні, лексичні, граматичні);

2) мовленнєві (розвиток аудіювання, говоріння);

3) комунікативні (формування навичок спілкування).

Розглянемо приклади дидактичних ігор, які педагог використовує у навчальній діяльності.

На кожному занятті значна увага має приділятися формуванню в дітей навичок англійської вимови. Фонетичні ігри покликані унеможливити багаторазову довільну імітацію вимови звуків. Вивчення вимови, фонетична зарядка мають бути компонентом, складовою частиною ігрової діяльності дітей.

Фонетичні ігри за участю казкових героїв, які покликані виключити механічну імітацію вимови звуків, розігруються протягом усього періоду навчання.

Реалізація практичної мети навчання англійської мови вимагає засвоєння базової лексики дитячого спілкування і формування навичок її використання. Вивчення елементарного лексичного мінімуму здійснюється шляхом засвоєння дітьми лексико-граматичних структур. Для цього використовуються різноманітні лексичні й лексико-граматичні ігри: «Чарівна торбинка», «Хто прийшов?», «Покажи», «Що зникло?», «Хто це?», «Відгадай», «Якого кольору?», «Одягни ляльку» та ін.

Для формування й розвитку елементарних навичок аудіювання та говоріння використовують ігри «У магазині», «У кафе», «Телефон», «У цирку», «Ми подорожуємо», «У лікаря», «Приймаємо гостей» та ін. Кожна мовна та мовленнєва гра, навіть коротка ігрова вправа, завжди своїм сюжетом, розподілом ролей, рольовими діями, організацією стосунків має за мету формувати і тренувати комунікативні навички й уміння.

Принагідно треба наголосити на тому, що викладена класифікація ігор зручна для конструювання занять та їх аналізу. Однак здебільшого кожна з ігор може бути зарахована одночасно до різних видів. Наприклад, гра «Приймаємо гостей» – групова, рольова, комунікативна гра-маніпуляція з різними предметами.

Компонентом дидактичних ігор є ігрові дидактичні вправи. Вправа – спеціально організоване у навчальних умовах виконання окремих операцій, дій або діяльності для оволодіння ними або їх удосконалення. Виконання вправ сприяє запам’ятовуванню дітьми фонологічних та лексичних одиниць, лексико-граматичних структур, сприяє формуванню відповідних умінь і навичок, вчить практичного використання. Вправа – це, як правило, не відокремлений елемент заняття, а органічна частина ігрової діяльності педагога і дітей. Організація роботи з дидактичною вправою передбачає, що педагог чітко виділяє три фази у її виконанні: постановка завдання, показ зразка виконання й за потреби фаза оцінювання виконання.

Якщо при навчанні дорослих відносно часто використовуються формальні вправи некомунікативного характеру, то при навчанні дітей такого змісту вправи мають бути повністю виключені. У цьому полягає, з одного боку, складність, а з другого – перевага організації дошкільного навчання.

Ігрова діяльність дітей на заняттях – це, власне, виконання різноманітних рецептивних, репродуктивних і продуктивних (творчих) вправ. Коли вивчається новий матеріал, діти здебільшого виконують вправи рецептивного характеру. При виконанні такого типу вправ дитина має сприйняти вербальну інформацію, запропоновану педагогом, а потім продемонструвати, як вона її розуміє, впізнає. Після введення нових слів із теми «їжа» проводиться гра «Накриваємо на стіл». Педагог звертається до дітей: «Я називатиму предмети, а ви кластимете їх на стіл». Називає: «а fork, a knife, a plate, а сuр», діти вибирають з набору іграшкового посуду відповідні предмети (чи малюнки) і розкладають їх на столі.

Рецептивні вправи є основним видом вправ при організації ігор типу «Покажи», «Виконай наказ», «Так чи ні?», «Відгадай», «Що зникло?» та ін.

Репродуктивні (відтворювальні) ігрові вправи вимагають, щоб дитина відтворила повністю видозмінено сприйнятий нею матеріал (звук, слово, речення, текст). Уже на одному з перших занять із теми «Знайомство» пропонуються репродуктивні вправи в іграх «Снігова куля» та «Чарівна шапочка». Виконуючи їх, діти вчаться відповідати на запитання «What is your name?» і ставити його. На виконання такого виду вправ спрямовані ігри «Хоровод», «Потяг», «Коти м’яч».

Власне, ігри, які діти виконують при введенні та тренуванні нового матеріалу, – низка рецептивно-репродуктивних вправ.

Для формування навичок спілкування проводяться різноманітні продуктивні (творчі) комунікативні та умовно-комунікативні вправи. На заняттях із теми «Іграшки» розігруються ситуації: «Вибираємо подарунок», «Купуємо продукти до дня народження», «Йдемо на день народження».

Звісно, цей тип вправ – найважчий. Дитина вимушена самостійно на основі засвоєних лексично-граматичних структур, напружуючи мислення, пам’ять і уяву, будувати текст-звертання, прохання, відмову, давати відповідь, розповідати, описувати тощо. Плануючи ігрову діяльність дітей, педагог так реалізує окреслений план, щоб виконання рецептивно-репродуктивних вправ було орієнтоване на виконання продуктивних і комунікативних на подальшому етапі опрацювання окремих підтем та кожної теми зокрема.

Специфіка застосування продуктивних (творчих) вправ на заняттях з англійської мови полягає в тому, що навчальні завдання щодо їх виконання повторюються для різних мовленнєвих ситуацій, при вивченні різних тем.

Виконання вправ-завдань, стереотипних діалогів та елементарних монологів має повторюватися за зміни ігрових ситуацій.

Проведення заключних занять із кожної розмовної теми у формі сюжетно- рольової гри, де постійно відпрацьовується система стереотипних та умовно- комунікативних вправ, виступає важливим чинником того, що більшість дітей на кінець завершення навчального року, знаючи кілька десятків лексичних одиниць та засвоївши необхідні лексико-граматичні структури, буде здатна спілкуватися в межах вивченого програмового матеріалу.

2. Структура та методика проведення занять

Заняття з англійської мови з групою дітей починають проводити за нормою з дітьми, яким виповнилося п’ять років. Якщо загальний розвиток дітей достатній і цього бажають батьки, заняття можна починати на п’ятому році життя. У групі має бути не більше ніж 12 осіб.

Час проведення занять визначає дошкільний заклад і залежить від того, хто проводить заняття. Якщо це робить вихователь, який працює з групою, то він сам обирає зручний для занять час, ділячи групу на підгрупи.

З однією підгрупою заняття може бути проведено зранку, з другою – після обіду, а наступного дня навпаки. Якщо ж заняття проводить педагог-учитель, то складається спеціальний розклад залежно від того, скільки підгруп для вивчення англійської мови створено.

Кількість занять на тиждень визначається дошкільним закладом з урахуванням думки батьків. Оптимальним варіантом є проведення впродовж тижня чотирьох занять. Тривалість заняття залежить від вікової групи і в середньому триває 15-20 хв.

Уже зазначалося про доцільність відмовитися від системи однотипних комплексних занять на користь запровадження циклічності в організації навчального процесу. За такої організації навчальний процес не розпадається на низку окремих однотипних комплексних занять, на кожному з яких вивчається і закріплюється новий програмовий матеріал, а становить чітку систему вивчення частини програмового змісту теми (підтеми) на взаємопов’язаних заняттях різного типу, кожне з яких має свій вид домінуючої діяльності учасників навчального процесу.

Кожний підцикл із 3-4-х занять підпорядкований вивченню частини мовного та мовленнєвого матеріалу розмовної теми – циклу, а кожне заняття має свою дидактичну мету, домінуючий вид навчальної діяльності, що, зрештою, забезпечує успішне засвоєння дітьми програмового матеріалу.

Структурна схема одного циклу-теми має такий вигляд:

1 2 3 4         5 6 7 8          9 10 11 12            13 14 15 16

    І                   II                    III                           IV

 ЦИКЛ

де I, II, III, IV є номери підциклів, а 1, 2, 3 ... 15, 16 номери занять вивчення теми-циклу.

На схемі видно, що один цикл-тема ділиться на чотири підцикли. Досвід показав, що програмовий матеріал теми-циклу доцільно вивчити впродовж перших трьох підциклів, а останній четвертий відвести на повторення і контроль.

 

До одного підциклу з чотирьох занять доцільно включити проведення таких типів занять:

Підцикл
1-ше заняття	2-ге заняття	3-тє заняття	4-те заняття
Введення нового матеріалу	Тренування у спілкуванні	Тренування у спілкуванні	Практика у спілкуванні

У структурі підциклу назва заняття обумовлена дидактичною метою, кожне заняття має характерну структуру, характеризується своїми методами, прийомами та засобами.

Заняття введення нового матеріалу в основних рисах запозичено з методики інтенсивного навчання іноземної мови. У такому занятті виділяється три етапи подачі нових знань. Кожен із цих етапів має свої завдання й особливості методичного забезпечення.

Перший етап подачі – введення нового мовного матеріалу. Завдання дітей упродовж його проведення – уважно слухати педагога, намагатися зрозуміти все, що він говорить. Діти за вчителем не повторюють. Завдання педагога – ввести дітей в атмосферу цікавої казки (лялькової вистави, мандрівки тощо), яка є формою подачі мовного матеріалу. Цей етап введення дуже важливий, він вимагає від учителя ретельної підготовки, фактично не допускає експромтів у проведенні. Власне, група опиняється в умовах театру, де діти – глядачі, а педагог виконує одночасно багато ролей: «сценариста» (добір і оформлення мовного матеріалу), «режисера» (постановка, подача), «актора» (озвучування осіб), «декоратора» (оформлення фону, добір картинок, костюмів тощо).

Уведення матеріалу супроводжується жестами, мімікою, зміною тембру голосу, демонстраціями, перекладом на рідну мову, фоновою музикою. Фонетичний, лексичний, граматичний матеріал подається у типових структурах і реченнях. Уводячи нову лексико-граматичну структуру, педагог чітко, голосно, повільно вимовляє її, а відтак перекладає на рідну мову. Після цього він тричі виразно, не у швидкому темпі, повторює фразу (структуру, речення), якщо потрібно — окреме слово.

Головне завдання другого етапу заняття введення – максимально забезпечити мимовільне запам’ятовування нового матеріалу. Дітям дають завдання: «Слухайте! Повторюйте! Робіть як я!». Діти співпереживають весь текст, відчувають його. Для цього використовуються різні екстра- та паралінгвістичні засоби (жести, міміка, пантоміма, зміна темпу і тембр голосу та ін.).

Рекомендуються такі прийоми для запам’ятовування:

• проговорювання з різною гучністю (тихо, нормально, голосно);

• ритмічне проговорювання в різному темпі (повільно, нормально, швидко);

• повторення слова, фрази, речення у супроводі ритмічного поплескування, тупання, кружіння;

• проспівування фрази на загальновідомий мотив;

• проговорювання з різними емоційними інтонаціями (радісно, з жалем, здивовано, засмучено);

• повторення за педагогом у супроводі пантоміми (бадьоро крокуємо, збираємо гриби, рвемо горіхи, літаємо та ін.);

• взаємодії у шеренгах, колах, групах, парах;

• проговорювання з асоціативними опорами. Наприклад, педагог каже: «У правій руці я тримаю sugar – цукор», у лівій candy – цукерку». Я розкриваю праву руку – ви говорите «sugar», ліву – «candy».

Асоціативними опорами можуть бути різні картинки, геометричні фігури, знаки, що відповідають певній фразі. Приміром, коли педагог показує картинку півника, який співає, діти вітаються: «Good morning!»; якщо прикладає вказівного пальця до вуст — це означає «Stop talking!».

Слід зазначити, що дітям дуже подобається цей етап заняття. Та педагог має пам’ятати, що використання ігрових вправ підпорядковане дидактичній меті – забезпечити краще запам’ятовування матеріалу, і тому запобігає перетворенню заняття на колективну розвагу. Діти отримують установку на запам’ятовування.

Темп заняття має бути поміркованим, гучність – нормальною. Крім того, готуючись до проведення другого етапу заняття, педагог має продумати, який прийом буде найефективнішим при заучуванні тієї чи іншої лексичної одиниці. Не потрібно переобтяжувати заняття різними засобами та прийомами. Збільшення кількості прийомів-завдань негативно позначається на психічному стані дітей, стомлює їх. Потрібно дотримуватись правила: одна лексична одиниця (слово, фраза, речення) – один прийом. Наприклад, під час розучування фрази «What are you doing?» діти разом із педагогом рухаються в хороводі, повторюючи англійські слова. Під час запам’ятовування фрази «І am eating» діти виконують пантоміму «Я їм», не додаючи до цього інших прийомів.

Не треба багато разів повторювати лексичну одиницю (достатньо 3-5 разів). Переклад має бути на початку, бажано в супроводі картинки, іграшки та ін.

Третій етап заняття введення нового матеріалу – «музичний сеанс» або «сеанс сну». Він проводиться на фоні спокійної, лагідної інструментальної музики або ж у тиші. Педагог пропонує дітям сісти, заспокоїтись. За потреби можна затемнити вікна. На дошку вивішують місяць, зорі.

До дітей приходить пані Ніч (Lady Night). Діти можуть заплющити очі, хоча це не обов’язково. Спочатку звучить лише музика. Потім на фоні музики (чи в тиші) педагог ще раз читає текст заняття. Не варто емоційно виділяти речення. Голос має бути спокійним, чітким, виразним. Речення повторюється тричі. Цей етап іде без перекладу. Діти вже розуміють текст, у них з’являється почуття впевненості. Наприкінці педагог вимикає музику, відкриває штори, каже: «Good morning», – діти «прокидаються».

Не весь матеріал, який подається на занятті введення нового матеріалу, підлягає запам’ятовуванню. Команди англійською мовою та звертання є фоном, необхідним для створення ситуативності, цілісності тексту. Це сприяє формуванню у дітей пасивного лексичного мінімуму. Частина матеріалу на занятті засвоюється рецептивно, лише згодом він перейде в активний словник дітей.

Не потрібно від заняття введення чекати запам’ятовування дітьми усього навчального матеріалу, точної вимови, інтонації. Можливості дітей різні. Артикуляційний апарат, мовлення будуть розвиватися під час проведення наступних занять.

Друге і третє заняття підциклу – тренування у спілкуванні – присвячуються подальшій роботі над засвоєнням матеріалу, уведеного на першому занятті. Вправи, під час виконання яких діти працюють із новим матеріалом, лише ігрові. На цьому занятті використовуються здебільшого ігри рецептивного характеру, на початку проводиться ігрова фонетична зарядка. Після цього педагог нагадує фрази, вивчені на минулому занятті.

Далі ідуть ігри типу: «Хоровод», «Потяг», «Коти м’яч», «Снігова куля», «Так чи ні?», «Покажи», «Знайди», «Виконай наказ», «Луна». Мета ігор – повторити введений на першому занятті матеріал. Правила гри формулюються рідною мовою чітко, просто, стисло. Не варто ускладнювати гру діями, які вимагають від дітей значних зусиль. Пам’ятаймо: усе, що ми використовуємо на заняттях, – засіб для кращого запам’ятовування.

Гра «Викопай наказ». Педагог каже: «Діти! Я – дресирувальник цирку, а ви – дресировані звірята. Виконайте мій наказ: «Give me a doll (a ball, a car...)».

Гра «Покажи». Педагог говорить: «Діти! Я – покупець, ви – продавці. Я називатиму продукт, а ви показуйте його на картинці». (Перед грою кожній дитині дають набір необхідних картинок.)

Гра «3найди». Педагог каже: «У котика були іграшки: лялька, цеглинка, прапорець та ін. (Картинки із зображенням розкладають на демонстраційному столі.) Поки котик спав, мишка забрала одну іграшку в нірку. Чого не стало? Ви – котики, а я – мишка. Заплющіть очі, розплющіть». Діти називають іграшку англійською мовою.

Гра «Так чи ні?». Педагог говорить: «Діти, бабуся загубила окуляри і не може розшукати своїх речей. Допоможіть їй. Я – бабуся, а ви – мої онуки. Я називаю річ, а ви кажіть, вона це чи ні». Вихователь бере кофту, каже «а blouse», діти – «yes»; вихователь бере туфлі, говорить «socks», діти – «nо».

Перелічені ігри та подібні їм – рецептивні. Наступні, коли діти не лише сприймають матеріал, а й відтворюють його, – репродуктивні.

Гра «Снігова куля». Педагог говорить: «Зліпимо велику сніжку. Цей м’ячик – маленька сніжка. Слова, які кожен скаже, – сніжинки. Станьмо в коло. Я вимовляю «Where do you live?», – і передаю Маші малу кульку. Маша повторює: «Where do you live?», – і передає кульку Сашкові, він повторює і передає далі. Так продовжуємо доти, доки м’яч знову не повернеться до мене».

Гра «Коти м'яч». Діти сідають парами у дві шеренги. Педагог каже: «Я кочу м’яч Ані й запитую: «How are you?». Аня повертає мені його і запитує те саме: «How are you?».

Гра «Хоровод». Діти стають у коло, взявшись за руки, ходять і повторюють тричі фразу, за четвертим разом зупиняються, і педагог перекладає.

Гра «Потяг» відбувається так само, як і «Хоровод».

Гра «Живі шеренги». Діти утворюють дві шеренги, ставши обличчям одне до одного. Повторюючи фразу, діти: а) сходяться ближче і розходяться; б) одна шеренга йде вліво, інша вправо. Діти можуть плескати одне одному в долоні.

На третьому занятті підциклу, яке теж є заняттям тренування у спілкуванні, використовуються репродуктивні ігри типу: «Снігова куля», «Коти м’яч», «Живі шеренги». Тут діти не відтворюють фрази, промовлені педагогом, а вже дають відповіді. Педагог запитує: «How old are you?» – дитина відповідає: «І am six». Педагог запитує: «What is your mother’s name?» – дитина відповідає: «Tania».

Якщо діти справляються із завданнями такого типу, можна приступати до складніших ігор – творчих. Для кожного циклу – своя гра, яка залежить від теми: «У магазині», «У лікаря», «У цирку», «Накриваємо на стіл» та ін.

Бажано створити всі умови для зацікавлення дітей: одягати міні-маски, спецодяг, використовувати різноманітну наочність тощо. Спочатку діти виступають партнерами педагога по спілкуванню, пізніше спілкуються самостійно в режимах: дитина – дитина; дитина – діти. Наприклад, гра «У цирку». Мета – закріпити вживання дітьми назв рухів: «dance, run, jump, go». Директор цирку повідомляє: «Мої дресировані тварини захворіли. Я запрошую нових». Директор (педагог або дитина) запитує: «What can you do?». Дресирована тварина (маска коника) відповідає: «І go (run, jump)».

Четверте заняття – практика у спілкуванні. На початку заняття педагог нагадує дітям вивчений матеріал. Потім усе заняття будується у вигляді будь-якої казки чи пригоди, де кожна дитина може показати засвоєні знання: діти виконують пісні на конкурсі, декламують вірші на конкурсі читців, за що отримують умовні нагороди; з допомогою педагога беруть участь в ігрових ситуаціях: купують подарунок у англійському магазині, майструють або одягають ляльку та ін.

Коли діти стомлюються, під ритмічну музику проводиться фізкультхвилинка. Наголосимо: якщо діти (чи одна дитина) не засвоїли щось на занятті – не варто хвилюватись і вимагати від них негайного запам’ятовування матеріалу. Головне, щоб дитині було цікаво, щоб вона була активною, захопленою навчанням, переживала позитивні емоції.

Якщо вивчення програмового матеріалу теми проведено на заняттях трьох підциклів, то заняття заключного четвертого проводиться у формі сюжетно- рольових або театралізованих ігор. Дидактична мета занять заключного підциклу – закріплення умінь і навичок використання вивченої лексики і граматичних структур для спілкування, оцінювання знань та вмінь. Наприкінці навчального півріччя заняття останнього підциклу бажано присвятити підготовці та проведенню дитячого ранку для батьків англійською мовою.