П-31, Методика навчання англійської мови, 21.09.2023

 Лекція 3. Сучасні вимоги до вчителя англійської мови

Нові підходи до вирішення проблем освіти, в тому числі і в галузі викладання іноземних мов, висувають нові вимоги і до підготовки вчителя, його кваліфікаційної характеристики.

Кваліфікаційна характеристика - це перелік основних вимог до професій­них якостей, знань і вмінь фахівця, необхідних для успішного виконання про­фесійних обов’язків.

Методичний компонент його кваліфікаційної характеристики включає вимоги до теоретичної і до практичної підготовки вчителя іноземної мови.

Основні вимоги до теоретичної підготовки Вчитель іноземної мови повинен знати і розуміти:

♦        основні етапи розвитку методики навчання іноземних мов;

♦        основи теорії формування комунікативної компетенції учнів, яка склада­ється з:

мовленнєвої компетенції; мовної (лінгвістичної) компетенції; соціокультурної компетенції; соціолінгвістичної компетенції; країнознавчої компетенції; навчальної компетенції; стратегічної компетенції; дискурсивної компетенції тощо.

Основні вимоги до практичної підготовки Вчитель іноземної мови повинен уміти реалізовувати:

♦        комунікативно-навчальну функцію, яка складається з інформаційного, мотиваційно-стимулюючого і контрольно-коригуючого компонентів, тобто кваліфіковано застосовувати сучасні принципи, методи, прийоми і засоби навчання іншомовного спілкування:

♦        виховну функцію, тобто вирішувати завдання морального, культурно- естетичного, трудового виховання учнів засобами іноземної мови з урахуванням особливостей ступеня навчання;

♦        розвиваючу функцію, тобто прогнозувати шляхи формування і розвитку інтелектуальної та емоційної сфер особистості учня, його пізнавальні їх і розумових здібностей у процесі оволодіння іншомовним мовленням:

♦        освітню функцію, тобто допомагати учням в оволодінні уміннями вчи­тися, розширювати свій світогляд, пізнавати себе та іншу систему понять, через яку можуть усвідомлюватися інші явища.

Крім основних чотирьох вищезазначених функцій, учитель має бути здат­ним здійснювати:

♦        гностичну функцію, тобто аналізувати свою професійну діяльність і нав­чальну діяльність учнів, добирати підручники та посібники, прогнозу­вати труднощі засвоєння учнями мовного і мовленнєвого матеріалу, а також оволодіння мовленнєвою діяльністю, вивчати та узагальнювати досвід інших вчителів у галузі навчання іноземних мов;

♦        конструктивно-плануючу функцію, тобто планувати і творчо конструю­вати навчально-виховний процес у цілому і процес навчання конкретного матеріалу з урахуванням особливостей ступеня навчання; планувати нав- чально-комунікативну діяльність учнів на уроці та в позакласній роботі; здійснювати у комплексі різні види індивідуалізації навчання іноземної мови: мотивуючий, регулюючий, розвиваючий, формуючий;

♦        організаторську функцію (в органічному зв’язку з гностичною та кон- структивно-плануючою функціями), тобто реалізовувати плани (поуроч­ні. серії уроків, позакласних заходів) з урахуванням особливостей ступеня навчання; творчо розв’язувати методичні завдання у процесі навчання і виховання з урахуванням провідних характеристик учнів певного навчального закладу, вносити до планів методично правильні корективи з метою досягнення бажаного результату, виходячи з цілей навчання іноземної мови в конкретному типі навчального закладу.

Для успішного виконання вищезазначених функцій учитель має насамперед оволодіти курсом методики навчання іноземних мов.

 

Провідна роль у здійсненні навчально-виховного процесу у школі завжди належала і належить учителеві.

Навчальний процес з іноземної мови в сучасній школі це, перш за все, спільна діяльність учителя та учнів, де учень є суб'єктом навчання та спілкування нарівні з учителем. Вступаючи в стосунки співробітництва, учитель орієнтується не на функції дитини як учня (згідно з якими він повинен виконати вправу, вивчити правила, прочитати текст і т.п.), а на його особистість та перспективи його розвитку. Від поведінки вчителя буде залежати, чи відчує себе учень партнером у спілкуванні з ним. Учитель повинен говорити природно, невимушено, звертаючи увагу на реакцію співрозмовника, не читати свої репліки з плану-конспекту чи з карток. При спілкуванні він повинен враховувати інтереси співрозмовника, стежити за виразністю своєї інтонації, жестів, міміки, за тим, як він рухається, стоїть, сидить. Учитель завжди має бути доброзичливим, учень повинен відчувати, що його інтереси – це інтереси вчителя. Доброзичливість повністю виключає на уроці роздратованість, грубість, окрик.

Учитель є джерелом інформації, лідером колективу, взірцем морально-етичних норм поведінки, моделлю майбутньої мовленнєвої діяльності, організатором психологічного клімату і керівником взаємовідносин в учнівському колективі.

Нові підходи до розв'язання проблем освіти, зокрема і в галузі викладання іноземних мов, передбачають нові вимоги і до підготовки вчителя, його кваліфікаційної характеристики.

Кваліфікаційна характеристика – це перелік основних вимог до професійних якостей, знань і вмінь фахівця, необхідних для успішного виконання професійних обов'язків.

Методичний компонент його кваліфікаційної характеристики включає вимоги до теоретичної і до практичної підготовки вчителя іноземної мови.

Вчитель іноземної мови при теоретичній підготовці повинен знати і розуміти:

- основні етапи розвитку методики навчання іноземних мов;

- основи теорії формування комунікативної компетенції учнів, яка складається з компетенції: а) мовленнєвої; 6) мовної (лінгвістичної); в) соціокультурної; г) соціолінгвістичної; ґ) країнознавчої; д) навчальної; є) стратегічної; є) дискурсивної тощо.

При практичній підготовці вчитель іноземної мови повинен вміти реалізовувати:

комунікативно-навчальну функцію, яка складається з інформаційного, мотиваційно-стимулюючого і контрольно-коригуючого компонентів, тобто кваліфіковано застосовувати сучасні принципи, методи, прийоми і засоби навчання іншомовного спілкування;

виховну функцію, тобто вирішувати завдання морального, культурно-естетичного, трудового виховання учнів засобами іноземної мови з урахуванням особливостей ступеня навчання;

розвиваючу функцію, тобто прогнозувати шляхи формування і розвитку інтелектуальної та емоційної сфері особистості учня, його пізнавальних і розумових здібностей у процесі оволодіння іншомовним мовленням;

освітню функцію, тобто допомагати учням в оволодінні уміннями вчитися, розширювати свій світогляд, пізнавати себе та іншу систему понять, через яку можуть усвідомлюватися різні явища.

Крім основних чотирьох зазначених функцій, учитель має здійснювати:

- гностичну функцію, тобто аналізувати свою професійну діяльність і навчальну діяльність учнів, добирати підручники та посібники, прогнозувати труднощі засвоєння учнями мовного і мовленнєвого матеріалу, а також оволодіння мовленнєвою діяльністю, вивчати та узагальнювати досвід інших вчителів у галузі навчання іноземних мов;

- функцію конструктивного планування, тобто планувати і творчо конструювати навчально-виховний процес у цілому і процес навчання конкретного матеріалу з урахуванням особливостей ступеня навчання; планувати навчально-комунікативну діяльність учнів на уроці та в позакласній роботі; здійснювати у комплексі різні види індивідуалізації навчання іноземної мови: мотивуючий, регулюючий, розвиваючий, формуючий;

- організаторську функцію (в органічному зв'язку з гностичною та функцією конструктивного планування), тобто реалізовувати плани (поурочні, серії уроків, позакласних заходів) з урахуванням особливостей ступеня навчання; творчо розв'язувати методичні завдання у процесі навчання і виховання з урахуванням провідних характеристик учнів певного навчального закладу, вносити до планів методично правильні корективи з метою досягнення бажаного результату, виходячи з цілей навчання іноземної мови в конкретному типі навчального закладу.

Функції вчителя визначаються як зовнішні щодо системи «учень – предмет». Учитель є організатором і співучасником навчально-виховного процесу. Функції учня і вчителя повинні. бути чітко розмежовані. У кожного з них своя діяльність – учень, навчається, учитель керує його діяльністю.

Таким чином, у навчально-виховному процесі діють два суб'єкти, стосунки між якими мають переважно характер співробітництва. Цей тип взаємин є для навчально-виховного процесу оптимальним, бо, з одного боку, він зберігає за вчителем функцію управління, а з другого, – дає учневі можливість діяти самостійно. Постійні відхилення, здебільшого в бік авторитарності, деформують навчально-виховний процес і позбавляють учня власної ініціативи.

Зусилля вчителя спрямовані на конкретні точки системи «учень – предмет». Їх щонайменше чотири:

1) одержання і опрацювання зворотної інформації, що стосується навчання, розвитку і виховання учня. Будь-які навчально-виховні заходи є продовженням формування особистості, а тому успіх зусиль учня і вчителя значною мірою залежить від того, наскільки вдало підібрано «точку відліку». Функція вчителя ускладнюється тим, що в класі він має справу не з одним, а з 20–24 учнями. Через це вивчення їх досвіду повинно мати дещо узагальнений характер і стосуватися певних груп учнів. Доцільним може виявитися диференційований підхід до учнів, урахування успіхів окремих з них. Серед факторів, на основі яких учитель будуватиме свою тактику навчання учнів, слід зазначити такі: фактичний рівень знань, умінь і навичок, здібності, нахили, запити і практичні цілі, вікові і фізіологічні особливості тощо. Узагальнений висновок у кожному окремому випадку повинен давати більш-менш чітку картину можливостей і схильностей учнів до виконання намічених завдань. З огляду на це вчитель приймає рішення щодо посилення мотивації, визначення предмета тощо;

2) безпосередній вплив на учня. За умов співробітництва вчителя та учня не виключається прямий вплив першого на другого. Він здійснюється кількома шляхами: оцінюванням результатів діяльності учня у формі виставлення оцінок або оціночного коментування, заохоченням чи осудом у зв'язку з виконанням певного завдання або вчинком (більш педагогічно виправданим вважається перше, оскільки воно є формою психологічного підкріплення виконаної дії), різноманітними спонуканнями до дії у формі пропозицій, підказок, побажань, прохань тощо, які можуть виражатись як словесно, так і за допомогою інтонації, жестів, міміки тощо, постійним впливом на мотиваційну сферу учня;

3) визначення і презентація об'єкта діяльності учня і функція вчителя щодо об'єкта діяльності учня, визначається в двох напрямках: учитель повинен, по-перше, вибрати предмет або його частину і, по-друге, знайти найбільш відповідний щодо поставлених, завдань шлях його методичної презентації. Вибір предмета для навчально-виховної ситуації значною мірою обмежений вимогами програми та змістом підручників. Проте ці обмеження у навчанні іноземної мови не є надто категоричними. У ряді випадків за вчителем лишається право вибору предмета розмови, теми для читання, застосування на власний розсуд певних засобів навчання;

4) вплив на процес діяльності учня. Людина – істота соціальна. Як вже зазначалось, у своїх намаганнях, спрямованих на пізнання і перебудову предмета, учень постійно звертається до інших людей, радиться з ними. Дуже важливо надати учневі необхідну допомогу, зберігши при цьому максимум його самостійності. Домінування вчителя є пагубним для формування власної ініціативи учня. Учитель виступає як джерело потрібної інформації, тобто як фактор підтримки і як сила, що скеровує діяльність учня.

Значною мірою рівень навчання іноземних мов залежить від якостей вчителя.

Вчитель є посередником між учнями, навчальним матеріалом та навчальним процесом. Він відбирає та реалізує стимули, спрямовує реакції учнів на них. Щоб ефективно виконати таку роль, йому необхідно бути порадником, помічником, консультантом, партнером у спільному розв'язанні навчальних задач та проблем. Для цього викладачеві необхідні такі якості, як: схильність бути лідером, приязність, готовність допомогти учню, здатність зрозуміти його, вміння активізувати у нього почуття відповідальності, створити умови для вільної навчальної діяльності, не зупиняючись на досягнутому.

Через дії вчителя в класі, характер його взаємодії з учнями виявляються його погляди на навчання, на світ, на себе, його ставлення до свого навчального предмета та до учнів. У поглядах та поведінці вчителя виявляються сутність та основні якості його особистості. Педагогічні погляди вчителя зазвичай мають більший вплив, ніж організаційні заходи, програми, підручники. Тому вчителю необхідно чітко усвідомити систему своїх поглядів, переконань, розуміти свої педагогічні дії, намагатися звіряти їх з принципами та переконаннями учнів.

Вчитель має бути «рефлексуючим практиком», критично аналізувати свою практичну діяльність. Весь час він має випробовувати погляди на практиці, послуговуючись своїм досвідом та досвідом інших вчителів. Саме в цьому – одне з головних джерел руху вперед, професійного удосконалення.

Вчитель повинен мати чіткі цілі. Одна з них – допомогти своїм учням стати ефективними і самостійними в навчанні і житті. Щоб досягти цього, необхідно шукати шляхи формування в учнів здатності керувати своїм навчанням, навчити їх вчитися, бачити ті зміни, що відбуваються з ними. Вчителю необхідно вміти допомогти учням виробити їхню навчальну стратегію, вибрати цілі, стиль життя та роботи, розвивати їх самосвідомість, почуття особистої відповідальності за свої дії і вчинки

Можливості вчителя більші, ніж просто передавати знання. Це й формування вмінь навчатися; закріплення впевненості учнів у своїх силах, самоповазі, мотивації; підвищення зацікавленості до навчання; організація певного навчального оточення. Важливо зосередити зусилля вчителів на розвитку всієї особистості кожного учня.

Центральною фігурою у навчальному процесі є учень. Тому головна увага у навчанні має приділятися формуванню не знань, а поглядів, переконань учнів. Саме від них значною мірою залежать всі результати навчального процесу, в тому числі знання, навички, вміння. Учні індивідуальні, тому вони специфічно впливають на навчальний процес. Індивідуальність виявляється в способах роботи учнів та її результатах.

Оскільки кожен учень – це індивідуальність, для вчителя важливо вивчити сильні та слабкі сторони своїх вихованців, допомагати їм у формуванні планів вивчення мови, бути відповідальним за них, вміти реально оцінювати їхні досягнення, бачити причини успіхів та невдач, правильно обирати стратегію навчальної діяльності.